ЄСПЛ та громадянське суспільство: реформа процедур, невирішені питання та інституційні обмеження (20 березня 2026 року)
20 березня 2026 року Європейський суд з прав людини провів південний діалог із неурядовими організаціями та адвокатами, які ведуть справи в Суді — формат, що став скромною, але символічно значущою традицією в календарі заходів Суду, спрямованих на взаємодію з громадськістю. Керівництво Суду, посадовці Секретаріату, голови секцій та секретар Великої палати виступили перед різнорідною аудиторією, до якої увійшли стратегічні адвокати, представники НУО та практикуючі юристи з усіх держав-членів Ради Європи. Порядок денний був номінально відкритим та діалогічним; насправді ж він був більш структурованим і, подекуди, навмисно обмеженим.
КЛЮЧОВІ ПИТАННЯ, ЩО ОБГОВОРЮВАЛИСЯ
1. Громадянське суспільство та легітимність
Позиція Суду — позиціонування НУО, журналістів та блогерів як конституційних «сторожових псів суспільства», необхідних для легітимності Суду та самої демократії — була риторично щедрою. Керівництво Суду визнало роль громадянського суспільства у протидії дезінформації та опорі атакам на судову незалежність. З 2021 по 2025 рік було зареєстровано понад 1800 заяв третіх сторін — цифра, наведена для ілюстрації глибини цієї співпраці. Водночас ця позиція слугувала обґрунтуванням для процесуального контролю: під час заходу було категорично заборонено торкатися справ, що перебувають на розгляді, минулих обговорень або конкретних рішень щодо розгляду.
2. Прийнятність: Стаття 35 на практиці
Презентація Віце-Президента щодо критеріїв прийнятності за Статтею 35 була вичерпною. Правила добре відомі: вичерпання внутрішніх засобів правового захисту, чотиримісячний строк, тривалі порушення, критерій «відсутності істотного збитку», статус жертви та заборона зловживання правом на подання скарги. Те, чого прагнули присутні в залі практикуючі юристи — і чого вони здебільшого не отримали — це відвертість щодо непослідовності застосування цих критеріїв у різних секціях та комітетах. Практикуючий юрист із Греції висловив гостру стурбованість тим, що листи про зняття пріоритетності у серйозних справах за статтями 2 та 3 надходять без належного обґрунтування, тоді як комітети одночасно посилаються на «встановлену судову практику», але не виявляють жодного порушення, створюючи доктринальну непрозорість, яка заважає як стратегічному судочинству, так і національному впровадженню.
3. Визначення пріоритетності, визначення впливу та українське досьє
Стратегія Суду щодо визначення пріоритетності та впливу — виокремлення приблизно 200 «справ із значним впливом» для зосередженої уваги — була представлена як раціональний механізм розподілу ресурсів. Категорії системного значення включають торгівлю людьми, домашнє насильство, погіршення стану довкілля, функціонування демократії, довільну експропріацію майна та незаконні обшуки. Однак для практиків, які працюють над українськими заявами, нагальність є екзистенційною, а не адміністративною. Доповідач 10, представлений як стратегічний адвокат з Києва, прагнув отримати конкретні терміни розгляду окремих українських заяв після міждержавного рішення.
4. Сумарні рішення, об’єднання справ та проблема поновлення провадження на національному рівні
Один із найбагатших за змістом обмінів стосувався судових рішень у спрощеному порядку. Позиція Секретаріату — що усталена судова практика виправдовує лаконічні рішення, які оминають розгляд допоміжних аргументів — була захищена з міркувань ефективності.
5. Право дітей на позов, Правило 39 та структурні процедурні занепокоєння
Обговорення права дітей на позов згідно зі статтею 34 виявило важливі невирішені суперечності. Суд підтвердив, що неповнолітні можуть бути заявниками і що представництво оцінюється в кожному конкретному випадку — особливо там, де батьківські конфлікти створюють структурні конфлікти інтересів. Запропоновані поправки, які потенційно дозволяють призначати державних представників для дітей та осіб з інвалідністю, були сприйняті з тривогою практиками, які визначили очевидні ризики захоплення держави в режимі, призначеному для захисту осіб від держави.
6. Цифрова інфраструктура: eComms, ECHR Transfer та штучний інтелект
У оновленні технологій Суд представив платформу eComms та систему ECHR Transfer для мультимедійних доказів як справжні досягнення модернізації. Рішення дозволити третім особам-учасникам ініціювати доступ до eComms — з подальшим створенням судом облікових записів — було значущою процедурною зміною. Система управління штучним інтелектом заслуговує на більш пильну увагу: заявлена позиція Суду — що штучний інтелект використовується внутрішньо для перекладу, кібербезпеки та завдань робочого процесу, з обов’язковим людським наглядом і без автоматизованого прийняття рішень — є обґрунтованою як принцип.
Поділіться цим вмістом:
