Чи перевелись в Україні захисники адвокатури: Аналіз статистики за фактами втручання в адвокатську діяльність та питання ефективності захисту адвокатів в Україні

Статистика втручання в діяльність захисника чи представника особи за статтею 397 КК України за період з 2013 по 2025 рік демонструє вражаючу картину.

У 2013 році було зареєстровано 37 кримінальних проваджень, жодного з підозрюваними. У 2014 році – 28 проваджень, одне з підозрюваним. У 2015 році – 60 проваджень, жодного з підозрюваними. Пік порушень припав на 2019 рік – 165 зареєстрованих кримінальних проваджень, і знову жодного випадку, коли з’явився б підозрюваний. У 2018 році із 153 зареєстрованих проваджень лише в одному з’явився підозрюваний. У 2024 році – 87 проваджень, жодного підозрюваного. У 2025 році станом на момент підготовки звіту – 121 провадження, знову жодного підозрюваного.

Якщо підрахувати загальну кількість за всі 13 років, ми побачимо майже 1200 зареєстрованих кримінальних проваджень та лише 3 випадки появи підозрюваних. Це становить 0,25% від загальної кількості зареєстрованих кримінальних правопорушень, вчинених проти адвокатів.

Коли співставляємо ці цифри з реальністю, стає очевидним масштаб проблеми. В Україні станом на сьогодні налічується приблизно 53 тис. адвокатів. Якщо взяти середньорічну кількість зареєстрованих проваджень за статтею 397 КК України – близько 100 випадків – це означає, що офіційно втручання в діяльність відчуває приблизно кожен 530-й адвокат щороку, або 0,19% від загальної кількості.

На перший погляд, це може здатися невеликою цифрою. Але це лише видима частина айсберга. Скільки адвокатів не звертаються до правоохоронних органів, розуміючи марність та абсолютну безперспективність таких звернень? Скільки не фіксують порушення, побоюючись погіршення відносин з правоохоронцями? Скільки просто не бачать сенсу витрачати час на процедури, які в 99,4% випадків не призводять до жодних наслідків для порушників?

Статистика, яку ми бачимо, – це не повна картина порушень, а лише та частина, яка з тих чи інших причин дійшла до стадії офіційної реєстрації.

Згадалася нагородна система НААУ, положення якої передбачає відзнаки «Захисник адвокатури» та «Захисник адвокатури України» для адвокатів та інших осіб. Це почесно, безумовно. Але яка цінність цих відзнак, коли система не може забезпечити базовий захист професійних прав? Коли адвокат, який мужньо відстоює права свого клієнта всупереч тискові з боку правоохоронних органів, знає, що в разі порушення його власних прав шанси на справедливість становлять набагато менше, аніж навіть один відсоток?

Ситуація ускладнюється додатковим тиском з боку самої системи адвокатського самоврядування. Рішення Ради адвокатів України №51 від 20.09.2024 надало безкрайні повноваження КДКА регіонів. У ситуації, коли адвокати не захищені від втручання з боку органів правопорядку, посилення дисциплінарного тиску з боку органів адвокатського самоврядування створює «подвійний прес»: ззовні – безкарні порушення з боку правоохоронців, зсередини – посилений дисциплінарний контроль. Адвокат опиняється між молотом і ковадлом: з одного боку, його професійні права систематично порушуються без будь-яких наслідків для порушників, з іншого – до нього самого можуть бути застосовані найсуворіші дисциплінарні санкції за найменше відхилення від норм. Це порушує питання щодо захисного механізму всередині адвокатської професії.

Попри наявність статті 397 КК України, механізми її застосування є неефективними. Стаття існує, але не працює. Політики говорять правильні слова на зустрічах з адвокатською спільнотою. Проте коли справа доходить до конкретних рішень, адвокати програють силовикам.

Статистика безкарності – це не просто цифри в таблиці. Це історії конкретних людей, чиї права були порушені без будь-яких наслідків для порушників. Це адвокат, якого побили в ТЦК, і службове розслідування не знайшло порушень. Це адвокатка, яка приїхала на судове засідання і була змушена слухати погрози розправою від чоловіка в компанії двох інших. Це адвокат, у якого під час обшуку вилучили ноутбук і смартфон з адвокатськими досьє всупереч рішенню суду, і потім відмовилися повертати навіть після того, як суд відмовив у їх арешті. Це сотні адвокатів, які щодня відчувають тиск, перешкоди в роботі, але не звертаються нікуди, бо знають, що це марно. І це має змінитися, бо адвокатура не може ефективно виконувати свою конституційну місію захисту прав людини, якщо самі адвокати є незахищеними.

Цей пост покликаний привернути увагу до системних проблем адвокатури. Це проблеми, які потребують спільних зусиль усієї адвокатської спільноти, громадськості та держави. Коли 99,4% злочинів проти адвокатів залишаються безкарними, це свідчить не про те, що злочинів мало, а про те, що система розслідування та покарання є дисфункціональною. І визнання цього факту – це не слабкість, а перший крок до змін. Тому що тільки усвідомивши масштаб проблеми, ми зможемо почати її вирішувати.

P.S. Автор має особистий досвід звернення до Комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ. Висловлення глибокого занепокоєння з боку Комітету надало автору великого натхнення у подальшій роботі із самостійного захисту своїх прав.

P.P.S. Автор є єдиним адвокатом в Україні, щодо якого суд апеляційної інстанції встановив наявність конфлікту інтересів у діях членів КДКА регіону, які діяли на користь скаржника при розгляді скарги скаржника проти автора цього посту.