Злочини проти правосуддя в Україні під час війни: аналіз статистики за період 2013 – 2025 рр.

Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну злочини проти правосуддя переважно відійшли на другий план, що створило парадоксальну статистичну картину, яка маскує глибшу кризу інституційної кризи. Поліцейська статистика демонструє різку нестабільність у зареєстрованих злочинах проти правосуддя: спочатку спостерігалося різке зниження, а потім — різке зростання, що свідчить про системну дисфункцію, а не про справжні коливання в кримінальній поведінці.

Ця динаміка виявляє тривожну закономірність: 7198 злочинів у 2021 році, різке зниження до 3636 злочинів у 2022 році (зниження більш ніж на 50%), часткове відновлення до 5308 злочинів у 2023 році, подальше зростання до 7369 злочинів у 2024 році та різке зростання до 11000 злочинів у 2025 році.

Цю статистичну нестабільність не можна інтерпретувати лише як коливання в кримінальній діяльності. Натомість, факти свідчать про фактичне саботаж з боку правоохоронних органів у реєстрації таких злочинів, особливо на початковому етапі повномасштабного вторгнення в 2022 році, коли інституційна спроможність була серйозно порушена, а пріоритети різко змістилися в бік злочинів, пов’язаних з війною. Подальше зростання у 2024 та 2025 роках, яке досягне та перевищить довоєнний рівень, свідчить або про справжній сплеск злочинів проти правосуддя, або про запізніле повернення до більш всеосяжних практик реєстрації – або, можливо, про одночасне функціонування обох явищ.

Мабуть, найбільш тривожною тенденцією, виявленою статистичними даними, є погіршення співвідношення між зареєстрованими злочинами проти правосуддя (загальна кількість кримінальних проваджень) та кількістю кримінальних проваджень із підозрюваними. Цей показник є важливим індикатором ефективності розслідувань та подальших дій органів правопорядку. Коли злочини реєструються, але підозрювані не встановлюються, не розслідуються та не притягуються до відповідальності, це свідчить про системні недоліки в механізмах притягнення до відповідальності та, можливо, вказує на інституційну толерантність до таких злочинів.

Дані виявляють тривожну закономірність: співвідношення між зареєстрованими кримінальними провадженнями за фактами злочинів проти правосуддя та кримінальними провадженнями з підозрюваними зросло з 2,34 у 2013 році до пікового значення 5,61 у 2019 році, що свідчить про те, що на піку дисфункції на кожного ідентифікованого підозрюваного припадало майже шість зареєстрованих злочинів. Це різке погіршення свідчить про системний колапс слідчих можливостей та волі органів правопорядку упродовж цього періоду, що фактично створило середовище безкарності за злочини проти правосуддя.

Подальше зниження до 1,62 у 2025 рці, хоча і виглядає позитивним, вимагає обережної інтерпретації – воно може відображати справжнє поліпшення механізмів підзвітності, але також може вказувати на зменшення реєстрації злочинів, зміни в статистичній методології або вибірковість прокуратури. Пік 2019 року збігся з критичним періодом антикорупційних реформ в Україні, що, можливо, відображає напругу між збільшенням кількості повідомлень та недостатнім інституційним потенціалом для розслідування. Нинішні нижчі показники потребують перевірки за допомогою якісного аналізу, щоб визначити, чи є вони справжнім прогресом, чи лише статистичними артефактами, що маскують постійні системні недоліки.

Умисне невиконання судових рішень

Невиконання судових рішень є хронічною патологією української системи правосуддя, яку Рада Європи та ЄСПЛ постійно відзначають як фундаментальне порушення верховенства права. Статистичні дані про кримінальні провадження, порушені за статтею 382 Кримінального кодексу України (навмисне невиконання судових рішень) за період 2013-2025 років, свідчать не лише про збереження цієї проблеми, а й про її драматичну трансформацію в контексті повномасштабної військової агресії Росії проти України.

У період з 2013 по 2020 рік кількість зареєстрованих злочинів за статтею 382 КК України демонструвала відносну стабільність, коливаючись у межах від 3200 до 4200 випадків щорічно. Пік припав на 2019 рік, коли правоохоронні органи зареєстрували 4212 злочинів проти правосуддя цього типу. Ця відносно стабільна динаміка свідчила про стан рівноваги, коли проблема існувала на ендемічному рівні, але залишалася в межах певних передбачуваних параметрів. Після 2019 року почалося поступове зниження: 3448 злочинів у 2020 році, а потім 2668 у 2021 році – це зниження, яке на перший погляд може свідчити про системне поліпшення, але, швидше за все, відображає зміну пріоритетів правоохоронних органів та обмеження ресурсів.

2022 рік став критичним переломним моментом. Кількість зареєстрованих злочинів впала до історичного мінімуму в 1191 – менше ніж третина від рівня 2019 року і лише 45% від показника 2021 року.

Застосовуючи класичний кримінологічний принцип, згідно з яким злочинність у певних межах є нормальним соціальним явищем, це різке скорочення свідчить не про поліпшення, а про катастрофічний вплив ескалації російської агресії Росії в лютому 2022 року на інфраструктуру правосуддя України. Різке зниження демонструє, наскільки глибоко російська агресія порушила роботу судової та правоохоронної систем, які були ретельно розроблені протягом багатьох років скоординованих зусиль послідовних українських президентів, законодавців, виконавчих органів влади, а також міжнародних і вітчизняних експертів та організацій громадянського суспільства.

Однак найнижчу точку 2022 року слід інтерпретувати через дуалістичну аналітичну модель. З одного боку, рекордно низький рівень реєстрації злочинів за статтею 382 КК України відображає об’єктивні реалії та зміну пріоритетів суспільства в умовах війни, де механізми судового правозастосування неминуче поступилися місцем нагальним потребам безпеки. Це різке скорочення свідчить не про поліпшення виконання судових рішень, а про фактичний колапс механізмів підзвітності, оскільки ресурси органів правопорядку були перенаправлені на боротьбу з екзистенційними загрозами та територіальну оборону. Статистика свідчить про те, що система правосуддя функціонує в кризовому режимі, де порушення, які зазвичай спричиняли б кримінальне розслідування, натомість відбувалися в зоні безкарності, створеній воєнними обставинами.

З іншого боку, аналіз співвідношення між загальною кількістю зареєстрованих кримінальних проваджень та кримінальних проваджень з ідентифікованими підозрюваними показує не менш тривожну тенденцію. З 2017 по 2021 рік Україна демонструвала поступовий, але стабільний прогрес у перетворенні зареєстрованих злочинів на конкретні кримінальні провадження з конкретними підозрюваними. Співвідношення стабільно покращувалося: від лише 38 кримінальних проваджень із встановленими підозрюваними серед 3283 кримінальних проваджень у 2017 році (1,2%) до 218 кримінальних проваджень з встановленими підозрюваними серед 2668 кримінальних проваджень у 2021 році (8,2%). Ця позитивна тенденція свідчила про те, що система кримінального правосуддя функціонувала ефективніше, а розслідування все частіше давали практичні результати та обґрунтовані підозри, засновані на доказах.

Поворот у 2022 році катастрофічно змінив цей важко здобутий прогрес. Хоча було зареєстровано лише 1191 злочин, було встановлено лише 34 підозрюваних (2,9%), що становило значний регрес порівняно з рівнем 2021 року. Ще більш тривожним є те, що наступний період свідчить про вибухове розходження. У 2023 році, хоча кількість зареєстрованих злочинів дещо зросла до 2065 випадків, кількість виявлених підозрюваних різко зросла до 415 (20,1%). У 2024 році було зареєстровано 3537 злочинів, але виявлено надзвичайно багато підозрюваних – 1800 кримінальних проваджень з підозрюваними (50,9%). Попередні дані за 2025 рік свідчать про прискорення цієї тенденції: зареєстровано 7180 кримінальних проваджень, де у 4576 кримінальних провадженнях встановлено підозрюваних (63,7%).

Втручання у здійснення правосуддя

Незалежність судової влади є основоположним принципом демократичного врядування та захисту прав людини. Визнаючи цей принцип, стаття 376 КК України криміналізує втручання в судову діяльність, встановлюючи як основну, так і посилену форми відповідальності.

Незважаючи на цю міцну законодавчу базу та постійні скарги судів щодо зовнішнього тиску, результати діяльності органів правопорядку свідчать про разючий дефіцит правозастосування. Статистичні дані за 2019-2025 роки демонструють систематичну неспроможність перетворити зареєстровані злочини на конкретні кримінальні провадження. У 2019 році 168 зареєстрованих кримінальних проваджень не призвели до виявлення жодного підозрюваного. Ця тенденція збереглася і в наступні роки: 143 злочини у 2020 році (2 кримінальних провадження з підозрюваними), 122 у 2021 році (відсутні кримінальні провадження з підозрюваними), 64 у 2022 році (2 кримінальних провадження з підозрюваними), 102 у 2023 році (2 кримінальних провадження з підозрюваними), 98 у 2024 році (відсутні кримінальні провадження з підозрюваними) та 108 у 2025 році (відсутні кримінальні провадження з підозрюваними). Загалом за п’ять років (2020-2025) 494 зареєстровані злочини призвели лише до чотирьох кримінальних проваджень із встановленими підозрюваними – рівень виявлення становить 0,8%.

Нинішній стан речей – сотні зареєстрованих злочинів, практично відсутність підозрюваних – не сприяє ані незалежності судової влади, ані верховенству права. Він або піддає суддів систематичному тиску без можливості захисту, або нормалізує неналежну криміналізацію процесуальних конфліктів. Для вирішення цієї проблеми необхідне емпіричне дослідження походження скарг, процесу прийняття рішень прокуратурою та результатів справ, а також доктринальне уточнення належного обсягу статті 376 КК України щодо захисту незалежності судової влади без обмеження законної адвокатської діяльності.